Abstract:
Статтю присвячено дослідженню штучного інтелекту, як одного з перспективних напрямків вдосконалення українського судочинства, обумовленого сучасним етапом технічного розвитку. Розглядаються роботи вітчизняних та зарубіжних дослідників та аналізується сучасний стан нормативно-правового регулювання використання штучного інтелекту в судочинстві, як в Україні, так й в інших державах. Зазначаються акти законодавства, які вже створені, та ті, які перебувають на етапі розробки та визначаються підходи до їх формування. Констатовано, що головною проблемою, яка стає на заваді повноцінній інтеграції штучного інтелекту в судову систему України, є відсутність окремого закону, цілком присвяченого особливостям та способам використання цієї технології. Надається перелік способів можливого використання штучного інтелекту в судочинстві та завдань, які він здатний виконувати із наведенням конкретних прикладів. Авторами пропонується розглядати його як у якості судді, так і у ролі допоміжного інструменту. Визначаються дві групи принципів, на яких цей процес має ґрунтуватися: принципи, що лежать в основі судочинства та принципи використання штучного інтелекту. Звертається увага на особливості використання штучного інтелекту в різних формах судочинства. Авторами визначено основні переваги від впровадження штучного інтелекту в судочинство та зазначено ризики, які супроводжуватимуть цей процес, а, також, підкреслено можливість використовувати досвід Китаю. Надаються пропозиції щодо структури потенційного Закону України «Про штучний інтелект» та завдань, які мають бути вирішені в процесі його створення. Наголошено на необхідності зосередити подальші дослідження на більш детальній оцінці ризиків впровадження штучного інтелекту в судочинстві та потенційних способів його використання
