Нормотворчість органів виконавчої влади: проблеми теорії та практики.

Abstract

У статті досліджується проблемні питання нормотворчості органів виконавчої влади, які на правлені на вдосконалення і забезпечення ефективності здійснення нормотворчої діяльності, яка є дієвою умовою успішного формування правової системи України з урахуванням державно-правової реформи, а також сучасного рівня її розвитку. При здійсненні державно-правової реформи, потреби нормотворення мають свою особливість, оскільки правове регулювання суспільних відносин неможливо уявити без нормативно-правових актів органів виконавчої влади. Внаслідок цього вбачається, що основним завданням в цій сфері є удосконалення, оптимізація форм здійснення ними нормотворчої діяльності та визначення ступеню правового впливу на суспільні відносини. В Україні проблемам підзаконного нормотворення до останнього часу не приділялося належної уваги. В окремих сферах вони висвітлювалися лише фрагментарно. Як наслідок, практика здійснення нормотворчої діяльності залишається неефективною, оскільки діяльність органів виконавчої влади значною мірою невпорядкована, а створення нової системи проходить вкрай повільно і суперечливо. Визначено, що нормотворчість є особливою діяльністю держави, в особі спеціально уповно важених на це владних суб’єктів, які спрямовані на нормативне закріплення суспільних потреб й інтересів та забезпечення належних умов для реалізації прав і свобод громадян та їх ефективного захисту, яка здійснюється шляхом створення системи внутрішньо узгоджених нормативно-право вих актів з метою підвищення ефективності регулювання суспільних відносин в Україні. Зазначено, що найбільш повно розкривають зміст і призначення нормотворчої діяльності орга нів виконавчої влади її основні принципи та особливі ознаки, які сприяють фактичному відобра женню соціальних закономірностей у правових приписах. Надані пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання нормотворчої діяльності органів виконавчої влади.