Abstract:
Статтю присвячено аналізу окремих аспектів правового становища внутрішньо переміщених осіб в Україні,
зокрема особливостей обліку внутрішньо переміщених осіб та визначення місця їх фактичного проживання.
Автори наголосили, що обрана тематика набула особливої актуальності через інтенсифікацію міграційних про цесів, які спричинені збройною агресією російської федерації. Автори акцентують увагу на питаннях, пов’язаних
із обліком внутрішньо переміщених осіб. Зроблено висновки, що можливість користуватися правами як вну трішньо переміщена особа безпосередньо пов’язана із отриманням особою довідки про взяття її на облік як вну трішньо переміщеної особи. Авторами зроблено висновок про те, що довідка про облік внутрішньо переміщених
осіб запроваджувалася як документ, що підтверджує внутрішнє переміщення, але законодавцем було розширено
коло осіб, які можуть отримати таку довідку, що по суті змінює саме розуміння статусу внутрішньо переміщеної
особи у вітчизняному правовому просторі. У статті підкреслено, що невирішеним залишається питання про
отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за умови втрати особою документів, що
посвідчують особу до їх відновлення, водночас в умовах воєнного стану доцільно було б передбачити альтер нативні механізми підтвердження особи для отримання довідки про облік внутрішньо переміщеної особи до
моменту відновлення документів через тривалість цього процесу. Автори стверджують, що довідка про взяття
на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, що підтверджує місце фактичного проживання особи та
має враховуватися судами при визначенні територіальної підсудності справ за участі внутрішньо переміщених
осіб. Авторами досліджено судову практику у справах за участі внутрішньо переміщених осіб та сформульовано
висновок, що неоднозначна судова практика спричинює потребу у нормативному закріпленні права внутрішньо
переміщених осіб звертатися до суду за місцем обліку таких осіб.
