. Ономастичні реалії в українському народному героїчному епосі

Abstract

У статті розглянуто особливості відтворення ономастичних реалій в українському народному героїчному епосі, з’ясовано роль онімів. Проаналізовано онімну лексику, наділену власне номінативною функцією, яка постачає до народного епосу різноманітну інформацію (історичну, етнографічну, географічну, конотативну тощо), бере участь у моделюванні хронотопу – локально темпоральної єдності, що характерно для будь-якого твору. Крім цього, вона відіграє конструктивну та структурно-семіотичну роль у формуванні «художньої картини світу». Результати дослідження ономастичних реалій в українському народному героїчному епосі свідчать про їхню подвійну спрямованість у контексті дум та історичних пісень – прагматичну (відображення реального історичного часу й простору) і фольклорно-поетичну (оспівування героїчної боротьби народу, створення опоетизованих образів, стилізація оповіді під пісенну тональність). Ця подвійна спрямованість ономастичних реалій зумовлена тематикою, жанром, ідейною спрямованістю зазначених творів, що визначають певні особливості використання мовних (а отже, й ономастичних засобів). Жанрова належність твору є естетичним каноном, відповідно до якого автор вибудовує художній світ і засоби його вербалізації. Саме жанр героїчного епосу зумовлює, на нашу думку, принцип подвійного спрямування у використанні всіх мовних засобів, оскільки оспівувані в них реальні історичні події, герої минулого набувають у поетичному епосі яскравих фольклорних рис. У народній творчості власні назви виконують не лише номінативну функцію, а й слугують кодовим знаком, який уміщує специфічно інтерпретовану народом інформацію про об’єкт.

Виконуючи найзагальніші, інтегральні семантичні функції, які характерні для будь- якого жанру, оніми відіграють вагому роль у реалізації важливих універсалій твору:

людина – подія – час – простір.