Abstract:
У тезах дається тлумачення термінів «державна мова» та «офіційна мова», оскільки сьогодні в науковій правовій сфері побутують різні думки щодо розрізнення чи ототожнення цих понять (в більшості пострадянських республік використовують переважно термін «державна мова» (наприклад, Грузія, Латвія, Киргизстан, Таджикистан, Молдова й ін.), а в багатьох європейських країнах зазвичай – «офіційна мова» (Болгарія, Кіпр, Мальта, Польща, Румунія, Словаччина, Хорватія, Іспанія, Португалія й ін.). Проведений аналіз документів, що стали правовою основою для здійснення мовної політики, дає змогу зробити висновок, що законодавча база в Україні загалом відповідає нормам світової практики. Українська мова є головною ознакою ідентичності української нації, яка історично сформувалася і протягом багатьох століть проживає на своїй етнічній території, становить переважну більшість населення країни і дала офіційну назву державі, а також є базовим чинником української громадянської нації.
