Abstract:
Нинішня цивілізація, безвідносно до того, про який би політичний лад ми не говорили, засвоїла певні універсальні конструкти ліберально-демократичної природи, сутність котрих розкривається через наративи прав людини, різноманітних свобод, спільних та персональних благ, автономії особистості, самоорганізації, громадянського суспільства, національних інтересів, нарешті, через наратив "народу" як джерела влади і носія суверенітету. Усі ці конструкти вважаються ідеалами соціальної реальності, до них прагнуть країни, що розвиваються, і такі самі соціальні цінності оберігаються (принаймні, на декларативному рівні) країнами, які вже пройшли солідний шлях й досягли вершин демократії, побудували відкрите суспільство, соціальну і правову державу. Та на цьому райдужному фоні доволі різко контрастує проблематика екстраординарних повноважень держави в умовах екзистенціальних загроз, при наявності підстав для запровадження особливого порядку, надзвичайного стану, включаючи т.зв. політику обмежень, спрямовану на протидію поширенню коронавірусної інфекції. У статті робиться спроба переосмислення реального статусу і можливостей громадянського суспільства впливати на політику держави, на тлі ситуації з пандемією та інших глобальних загроз сучасності. Також філософсько-правовому аналізу піддається теза про фіктивність категорії "народ" і про втрату ним політичної суб'єктності в соціокультурних реаліях нашого часу.
