Деякі психологічні особливості участі потерпілого в кримінальному провадженні.

Abstract

Стаття присвячена достатньо актуальній на сьогодні темі в кримінальному процесі України – участі потерпілого в кримінальному провадженні. Певним чином в статті приділяється увага питанню стану прав та свобод потерпілого в кримінальному проваджені на сьогодні в Україні. Виявлено недостатність захищеності статусу потерпілих від кримінальних правопорушень в Україні. Розглядаються певні проблемні аспекти прав та свободи потерпілого в кримінальному провадженні, а також та наявні прогалини в правовому регулюванні статусу потерпілого. Зроблено загальний аналіз тенденцій статусу потерпілого в Україні на сьогоднішній час. Наведено статистичні дані щодо кількості потерпілих в Україні від кримінальних проваджень, зокрема, з 2017 по 2020 роки. Наведені статистичні дані констатують, що кількість потерпілих в Україні від кримінальних правопорушень залишається стабільно високою за своїми показниками. Найближчим часом тенденції на зниження цих показників поки що не передбачається. Проведено аналіз окремих психологічних особливостей потерпілого під час проведення відповідних процесуальних дій на різних стадіях кримінального провадження. Частково виділено специфіку окремих психологічних особливостей потерпілого під час проведення кримінального провадження. Торкається й питання безпосереднього психічного сприйняття потерпілим до вчиненого кримінального правопорушення по відношенню до нього. Встановлено фактичну не достатність необхідної тактики з боку інших учасників кримінального провадження, зокрема, з боку представників державних органів кримінально-правового впливу, у взаємодії з такою особою під час проведення відповідних процесуальних дій. Зроблено висновок про те, що механізм кримінально-процесуального, кримінологічного захисту законних прав та інтересів потерпілих, їх психологічної реабілітації від наслідків вчинених стосовно них кримінальних правопорушень має значні недоліки і потребує значного удосконалення. Висуваються певні пропозиції щодо можливого удосконалення процесу взаємодії інших учасників із потерпілим під час кримінального провадження. Пропонується певні концепції розв’язання таких проблем. Зокрема, є пропозиція створити спеціальний компенсаційний фонд для потерпілих від кримінальних правопорушень, який має допомагати потерпілим у здійснені процесу реабілітації після вчинення кримінального правопорушення, а за результатами вирішення по справі держава мала би право регресу – отримувала б право вимагати від винного правопорушника компенсацію коштів, сплачених потерпілому. Загалом, питання правового статусу потерпілого, його реабілітації після наслідків від вчиненого кримінального правопорушення, вимагає й подальших наукових розвідок, оскільки потерпілий є одним із головних учасників кримінального процесу.