Abstract:
В даній науковій статті розглядаються питання, що стосується правових проблем забезпечення безпеки мореплавства, котрі тісно пов'язані зі здійсненням міжнародного співробітництва в даній сфері та зі встановленням та використанням стандартів та технічних норм, компетенцією держави порту, прибережної держави та прапора, організацією рятування та пошуку на морі, та впровадження міжнародно-правових норм в національне законодавство. Мореплавання також є дуже ефективною комерційною діяльністю. Аварії та інциденти на морі є причиною людських та майнових втрат, а також завдають непоправної шкоди навколишньому середовищу. Тому, щоб уникнути таких тяжких наслідків держави, під чиїми прапорами ходять судна, повинні вживати різних дієвих заходів, які сприятимуть забезпеченню безпеки мореплавання. Аварійно-рятувальна діяльність є однією із основ безпеки судноплавства. Найважливішими міжнародними нормативно-правовими актами, які регулюють правовідносини щодо рятування на морі, є Міжнародна конвенція про пошук та рятування на морі 1979 р., та конвенція про рятування 1989 р., в яку Україна ратифікувала 22.03.2017 року, дослідженню положень цих Конвенцій, головним чином, і присвячено справжня публікація. Здійснено аналіз українського законодавства, а також судової практики. В статті висвітлено ефективність реалізації на національному рівні норм міжнародного права, та визначені загальнообов'язкові умови для такої реалізації. Надано висновки за якими визначається неможливість проведення позитивних змін для вирішення проблеми безпеки мореплавства та рятування на морі без активної участі та сприяння всіх держав, котрі приймають участь у використанні Світового океану. На держави покладено перелік заходів, котрі спрямовані на прийняття нормативної бази для визначення порядку проведення рятувальних операцій на морі, організація діяльності інспектуючих та контролюючих органів.
