Abstract:
Статтю присвячено дослідженню норм діючого міжнародного та національного законодавства у частині попередження забруднення морського середовища у контексті визначення та застосування заходів щодо запобігання забрудненню морського середовища. В дослідженні вирішуються такі задачі як, визначення проблеми сучасного стану забруднення морського середовища; дослідження міжнародно-правового та національного законодавства України щодо охорони морського середовища; та знаходження подальших напрямів розвитку політики екологічної безпеки на морі. Основу дослідження становить сукупність загальнонаукових та спеціальних методів пізнання, застосування яких здійснюється у межах системного підходу. Забруднення морського середовища в Україні, як і в більшості країн світу, на теперішній час розглядається як одна із найважливіших економічних і соціальних проблем. Однією із важливих складових міжнародної екологічної безпеки є питання попередження забруднення моря, забезпечення якого можлива лише на основі поєднання зусиль кожної держави на національному рівні та міжнародного співтовариства в цілому. Актуальність дослідження в статті зумовлена відсутністю системного і комплексного дослідження сучасних проблем міжнародно-правової відповідальності за забруднення моря. Посилює гостроту зазначеної проблеми і відсутність систематизованого міжнародного договору чи договорів, які б регламентували міжнародні правовідносини, пов’язані з реалізацією такої відповідальності. Виявлені основні заходи та захист морського середовища від забруднення, аналіз правових наслідків забруднення моря та змістового розвитку міжнародно-правових норм, та відповідності рівня їх імплементації в законодавство України.
У статті досліджуються та аналізуються норми діючого міжнародного та національного законодавства у частині попередження забруднення морського середовища у контексті визначення та застосування заходів щодо запобігання забрудненню морського середовища.
У статі розглянуто проблеми у сфері регулювання портової діяльності, питання вдосконалення правового регулювання, які потребують врахування. Проводиться наукове дослідження правового забезпечення систем управління, що застосовуються у морських портах з урахуванням європейської та світової практики або нормативно-правової бази України з реформування портової галузі. Також проведене дослідження методів управління в портовій галузі, виходячи з положень нормативно-правової бази реформування портів в Україні. Даються висновки щодо адаптації українських реформ в портовому управлінні до європейської практики. Зазначена адаптація є кроком до імплементації в глобальну морську торгівлю через уніфікацію правил діяльності її суб’єктів, в першу чергу, логістичних центрів – морських портів. Визначаються організаційно-правові особливості щодо портів взагалі та портового оператора (стивідора) як суб’єкта портової діяльності та портового термінала як об’єкта портової діяльності, використовуючи інформацію про організаційно-правові форми управління, досвід портової діяльності та дефініції в законодавстві України про порти.
Правове регулювання відносин, що виникають із здійснення міжнародних перевезень, має свою специфіку. Найважливіші умови визначені у міжнародних угодах – конвенціях, які є основним джерелом регулювання у цій сфері відносин. Угоди містять переважно уніфіковані матеріально-правові норми, необхідні для врегулювання колізій, що найчастіше виникають при регулюванні питань в сфері міжнародних перевезень. Слід зазначити, що міжнародні транспортні конвенції складаються й з колізійних норми, до яких звертаються у разі відсутності уніфікованих матеріально-правових норм. Як правило, колізійні норми відсилають до національного законодавства, а й інколи – і до норм міжнародних конвенцій. Норми конвенцій про міжнародні перевезення є імперативними щодо договорів перевезення, оформлених транспортним документом – коносаментом. Як правило, колізійні норми відсилають до національного законодавства, а й інколи – і до норм міжнародних конвенцій. Норми конвенцій про міжнародні перевезення є імперативними щодо договорів перевезення, оформлених транспортним документом – коносаментом. Відносини у сфері морського судноплавства у багатьох випадках залишаються підпорядкованими положенням внутрішнього морського права, які повинні визначатись за допомогою колізійних норм. Однак, оскільки загальновизнаних колізійних норм, що встановлені міжнародними договорами, знов таки небагато, всі відповідні питання вирішуються на рівні національної судової практики, а вона також є різною.
Правовий статус портових операторів- стивідорів у морських портах України регулюється за допомогою Кодексу торгівельного мореплавства, Закону України «Про морські порти України» та Правил надання морських послуг у портах України. Портова діяльність є складовою сфери торговельного мореплавства і ії правове регулювання пов’язане із діяльністю, що входить у поняття торговельне мореплавство. Світова транспортна система, до якої входять порти функціонує в умовах загострення конкуренції між національними системами, між різними видами транспорту, саме між морським та наземним. В мультимодальному режимі сьогодні працюють і контейнерізовані, і не контейнерізовані лінії. Стивідорна діяльність включає виробничо-технологічну складову і організаційно-економічну складову. На території кожного морського порту працюють державні стивідори. Портовий оператор, оператор термінала надають послуги з вантажних операцій з вантажами, що перевозяться водним, залізничним, автомобільним та трубопровідним видами транспорту, а також інших пов’язаних з цим робіт, на замовлення клієнта. Це портовий оператор та оператор термінала. В морських портах України перелік портових операторів, операторів терміналів у кожному морському порту, а також перелік послуг, які вони надають визначається в реєстрі морських портів України. Виходячи з цієї норми виконавцем вантажних операцій можуть виступати лише портові оператори, оператори терміналів, номенклатура яких обмежена реєстром.
Правові аспекти реєстрації маломірних суден в Україні мають актуальність в зв’язку з потребою вдосконалення цього питання. Сама процедура купівлі-продажу судна є важливим етапом у питаннях використання власності, тобто судна. Неправильне оформлення документів може стати причиною неможливості подальшої реєстрації судна. Уряд спростив реєстрацію суден. Відтепер усі власники маломірних суден звільнені від обов’язкового проходження технічного огляду під час реєстрації, а 30% судновласників -від обов’язкової реєстрації. Зміни до порядку про реєстрацію є певною мірою позитивними, але все ще потребують внесення додаткових змін до законодавства України з метою забезпечення їх належного застосування. Сучасні процеси демократизації суспільства обумовили те, що судна стали предметами товарообігу, у тому числі міжнародного. При цьому у певних випадках здійснення зазначеного товарообміну судна підпадають під вимоги того чи іншого правового режиму. У зв’язку із тим, що більшість маломірних суден ввозяться із-за кордону, вони тією чи іншою мірою, підлягають виконанню наведених режимів. Аналогічні режими застосовуються і в інших країнах. Одні держави використовують систему реєстрації суден із залученням органів судової влади, інші передбачають наявність спеціальних органів реєстрації, треті використовують змішану структуру, а четверті делегують частину функцій пов’язаних з визначенням національної належності суден, юридичним та адвокатським установам. Дві категорії суден, які звільнені від реєстрації, все ж таки можуть бути зареєстровані в Судновій книзі України за бажанням власника судна також як і інші малі судна, спортивні судна, історичні копії суден, інші судна, що не підлягають обов’язковій реєстрації. Законодавча площина постійно змінюється в залежності від політичної, економічної ситуації в кожній окремій країні.