Abstract:
У книжки вперше комплексно досліджено історію Одеського інституту народної освіти (ОІНО), заснованого 1920 року внаслідок реорганізації системи вищої освіти УСРР і приєднання до нього 1921 року структурних підрозділів закритого Новоросійського університету. Проведено аналіз великого числа джерел, узагальнено досвід історіографічних розробок поставленої проблеми. ОІНО представляє собою певний, конкретно-історичний вид вищого навчального закладу, який був створений разом з іншими інститутами народної освіти в структурі вищої школи УСРР у 1920-і роки.
Простежено етапи реорганізації вищої школи Одеси в даний період з акцентом на процеси, які відбувалися в інституті. Поява даного виду освітньої установи було обумовлено політико-ідеологічними, соціальними та культурними завданнями першого десятиліття радянської влади в УСРР. Реформа вищої школи, що проводилась керівництвом УРСР та відповідними органами в регіонах, здійснювалася в контексті загальної програми соціалістичних змін в СРСР. Незважаючи на загальну спрямованість цих реформ, їх реалізація та конкретні форми проведення мали свою регіональну специфіку.
Досліджено процес створення інституту; вивчена організація його роботи, діяльність професорсько-викладацького складу, становлення навчального процесу та викладання. Форми організації навчального процесу в ОІНО з опорою на досягнення дореволюційного освіти були рішуче відкинуті керівництвом з перших років встановлення радянської влади. Протягом 1920-х років в ОІНО, як і в інших вищих навчальних закладах, відбувалася «ера експериментування» у формах навчання, з’явилися оригінальні методики викладання, які торкнулися лекційної системи, оцінювання знань студентів, формування їх «самоврядування» на базі комсомольських та комуністичних осередків.
Проаналізовано політику формування професорсько-викладацького та студентського складів в ОІНО. Намічені тенденції, що супроводжували розвиток радянського вищої освіти, які позначились на положенні викладацьких та студентських кадрів в умовах формування і функціонування тоталітарної держави. З середини 1920-х років посилився ідеологічний тиск на педагогічний штат ОІНО з боку владних структур. «Соціальні чистки» серед студентів та репресивні заходи щодо викладачів інституту негативно вплинули на якість підготовки студентів.
Простежено організаційні заходи, зміст та напрями діяльності радянського уряду щодо впровадження політики коренізації. Ці заходи сприяли підготовки педагогічних кадрів, як етнічної української інтелігенції, так і національних меншин (євреїв, німців). При цьому нестачу навчально-методичної літератури негативно позначався у процесі підготовки кваліфікованих фахівців як для україномовних структурних підрозділів інституту, так і для відділень національних меншин. Незважаючи на те, що в перші роки свого існування ОІНО розглядався як суто педагогічний вищий навчальний заклад, з часом завдяки науковому потенціалу його викладачів він перетворився і в науково-дослідний центр.
Реконструйовано структура науково-дослідних установ, що діяли при інституті, і позначені пріоритетні напрямки наукової діяльності його викладачів, що призвело до становлення ОІНО як провідної наукової інституції в регіоні. Встановлено, що ОІНО в 1920-і роки був базовим вищим навчальним закладом Одеси і одним з провідних в УСРР. За роки свого існування викладачі інституту підготували відомих в майбутньому діячів науки і культури.
