Abstract:
У праці встановлено, що в одному випадку нові українські та турецькі військові медіа відіграють важливу роль у виживанні та існуванні суверенної держави, а в іншому – використовуються для піднесення військової галузі, економічного розвитку держави та формування політичного іміджу її очільників (в умовах виборчої кампанії), пропаганди їх режиму, а також формування міжнародного іміджу Туреччини як регіонального лідера й серйозного гравця у міжнародній політиці, вирішенні воєнних конфліктів. Виявлено, що горизонтальна пропаганда в українських медіа не тільки виправдана, а й доцільна в умовах війни для захисту державності, збереження національної ідентичності, інституту армії й виживання народу. Попит на таку журналістику як і пропаганду очевидний, особливо з огляду на відсоток суспільної довіри, як до військового керівництва, так і ЗСУ в цілому. На прикладі аналізу конкретних видань вдалося визначити особливості пропагандистських стратегій обох країн, які беруть участь у війні, не є опонентами чи ворогами, натомість мають певну співпрацю в галузі озброєння, але належать до різних політичних режимів, мають різні культурно-історичні та релігійні впливи, різну мету. Відповідно простежуються як спільні, так і відмінні риси у видах пропаганди, стратегіях і технологіях впливу на аудиторію.
