Abstract:
У статті досліджується проблема більшовицької етатизації (одержавлення) Православної церкви у розрізі загальнодержавних процесів з їх віддзеркаленням на Миколаївщині упродовж завершального періоду німецько-радянської війни – 1944-1945 рр. За мету дослідження ставилось визначення основних механізмів процесу одержавлення, способів реалізації ідеологічної тези про боротьбу з релігією в радянському атеїзованому суспільстві. Через низку нормативно-законодавчих актів, часто відверто зневажливих і підступних дій з боку партійно-державної номенклатури, держава як у центрі, так і на периферії робила все задля контролю, впливу й обмеження діяльності православної конфесії, її духівництва та вірних. На основі широкого спектру джерел наводиться низка статистичних даних по Миколаївській області у тодішніх її адміністративно-територіальних межах, зокрема: чисельність зареєстрованих церков, кліру, зруйнованих та використаних поза релігійним призначенням храмів. Обґрунтовуються чинники, масштаби та наслідки збитків, нанесених православним громадам Миколаївщини. Доведено тезу про те, що держава через інститут уповноважених в областях та республіках, шляхом реєстрації православних громад, храмів, духовенства тощо зробила релігійне життя тотально підконтрольним собі, зводила нанівець слабкі потуги церкви до відновлення, знищила слабку надію на відверті стосунки у суспільстві, винищила церковне розмаїття й призвела до моноцерковності, що відповідало політичній монопартійності в СРСР.
